Культура кожної країни пов'язана в нашій свідомості з певним набором цінностей, у тому числі і матеріальних, характерних тільки для цієї країни. Ці держави, звичайно, і є "батьківськими" для цілих груп товарів, що мають зараз поширення практично в усьому світі. А передували цьому, природно, багатовікові звичаї даної країни і її народу.

Мало хто зважиться ставити під сумнів традиції, що складаються століттями, адже це означає віковий досвід, це значить, що майстерність досягла досконалості і має безперечний авторитет. Так, традиційно ми звикли вважати еталоном якості побутову техніку і електроніку, вироблену в Німеччині та Японії, еталоном точності і надійності - швейцарський годинник і банки, істиною смаку - італійські макарони і піцу, а косметика, парфумерія та Висока мода в наших стереотипах - прерогатива Франції.

Повертаючись з поїздки з-за кордону, ми прагнемо привезти з собою національні сувеніри тих країн, де побували. Це не тільки бажання зберегти приємні спогади, але також прагнення підкреслити власний престиж. Так з'являються в наших будинках японські кімоно, індійські сарі, іранські килими, арабські або індійські кальяни і шахи ручної роботи ... Тому що авторитет і престиж даної продукції тісно пов'язаний з її "національною приналежністю" і не ставиться під сумнів. А це значить, не використовувати цю особливість заради благої мети - просування товарів на ринок - маркетологи собі дозволити не могли. І ось, у визначений момент на нашому ринку з'являються так звані "псевдоіноземні" бренди. Про те, наскільки ефективним може бути позиціонування бренду по "національної приналежності", можна судити, згадавши ряд усталених стереотипних словосполучень, що відносяться до певного виду товарів і підкреслюють його безперечну якість. Це всім відомі швейцарські годинники, німецьке пиво, шотландське віскі, голандський сир, італійське взуття, французькі косметика і парфуми, швейцарський шоколад, індійський чай, бразильська кава... Всі ми можемо з легкістю продовжити цей список.

Ще на початку хаотичних 90-х рекламісти і бізнесмени зрозуміли, що певна "національна приналежність" товару може дати величезну перевагу в його просуванні на ринок. У той же час у величезних кількостях в країні стали з'являтися такі ось "псевдоімпортні" товари. Багато в чому цьому посприяли "дефіцитні" радянські часи і спогади про радісні вигуки "дивом вдалося щось дістати" з тих же часів. Дива в основному і були пов'язані з товарами іноземного походження.

З часом, беззастережна якість усього закордонного все-таки стала не такою беззастережною, покупець навчився відокремлювати "зерна від кукілю", але й маркетологи не стояли на місці у вдосконаленні своїх методів, а тому до цих пір з кожним роком з'являються все нові й нові експонати в колекції "псевдоіноземних" брендів. У першу чергу, ці технології застосовуються для реклами такої вітчизняної продукції, як чай, кава, елітні спиртні напої, косметика, парфумерія, одяг, взуття, техніка, якість яких український покупець традиційно пов'язує із закордонним виробництвом.

Немає однозначної думки на рахунок ефективності такого підходу до брендингу та реклами, але факт залишається фактом - стратегія працює. І навряд чи дійсно можна дати цьому явищу позитивну або негативну оцінку. Природно, як і скрізь, тут існують свої плюси і мінуси.

Очевидним плюсом даного методу є те, що такі товари вже мають певну рекламу - це ті асоціації з "національністю" бренду, які вже закладені в підсвідомості потенційних споживачів. Авторитет, пов'язаний з позитивним іміджем певної країни може бути настільки сильним, що більшість людей піддаються йому наперед, навіть не спробувавши продукт. Для компаній-виробників ж, головне в цій ситуації - створити більш-менш гідний продукт, який не розчарує покупця.

Також фахівці відзначають плюсом те, що такий бренд простіше просувати при виході на Західний ринок.

Частина компаній ретельно оберігає таємницю "домашнього" походження продукції, інші - ні. Кожен має право вибирати сам. Але, як і в будь-якій справі, тут важливо не "переграти" зі створенням легенд і міфів навколо товару. Інакше вдало позиціонований бренд ризикує втратити довіру своїх шанувальників, якщо буде викритий у брехні і відвертому обмані. Також відомі випадки, коли ретельно приховану виробником таємницю походження товару дізнавалися і розкривали конкуренти. Не варто зловживати обманом у рекламі, адже з набагато меншим ризиком і більшою користю можна більш тонко використовувати "національнобрендингову" стратегію, що давно не є секретом для професійних маркетологів.

Варто звернути увагу ще на один, а можливо, один з найважливіших для середнього вітчизняного споживача, фактор, що впливає на придбання товару - його ціну. Чи варті дорожчі товари "псевдоіноземного" походження? Як правило, так. Ціна цієї продукції зазвичай на 10-15% вища ніж ціна вітчизняних аналогів. В основному це зумовлено тим, що дані товари у зв'язку зі специфікою стратегії їх просування відносяться до товарів так званого "Преміум-класу". А "преміальність" товару у свідомості споживача часто асоціюється саме з його іноземним походженням. Однак саме ця продукція на порядок дешевша аналогічної справжньої іноземної, тим більше, якщо мова йде про всесвітньо відомі і розкручені бренди. Таким чином, товари даної категорії дають можливість звичайній людині "долучитися" до світових традицій якості, відчути себе знавцями, гурманами. Адже ні для кого не секрет, що імідж продукції, що використовується людиною, безпосередньо впливає на імідж самої людини. І дана ситуація - не виняток.

Джерело: http://www.adhard.ru